ВНУТРІШНІЙ УСТАВ
Спасо-Преображенського Угорницького чоловічого монастиря
«БЛАГОСЛОВЛЯЄТЬСЯ»
___________________
Митрополит Галицький,
Священноархимандрит
Спасо-Преображенського
Угорницького чоловічого монастиря,
керуючий Івано-Франківською єпархією
УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛЬНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА
Івано-Франківська єпархія
ВНУТРІШНІЙ УСТАВ
Спасо-Преображенського Угорницького чоловічого монастиря
Прийнятий рішенням Духовного Собору монастиря
від 30 вересня 2012 р. Б.
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа,
на славу Святої Церкви Христової,
молитвами Преподобних і Богоносних отців наших
Антонія і Феодосія Печерських,
Іова Почаївського та Іова Манявського,
Духовний Собор Спасо-Преображенського Угорницького чоловічого монастиря прийняв цей монастирський устав:
1. Загальне поняття.
Чернецтво є суттєвою та невід’ємною частиною Священного Передання. Чернецтву, як особливому виду християнського подвигу, було покладено початок працею преподобних Павла Фивейського, Антонія Великого, Пахомія Великого, Макарія Єгипетського та інших отців-пустельників. Засновниками чернецтва на Русі-Україні були преподобні Антоній та Феодосій Києво-Печерські.
Святі отці та вчителі Церкви одностайно вказували, що чернецтво є практичним виконанням слів Спасителя, звернених до Його учнів: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її» (Мф. 16, 24-25).
Чернецтво – це служіння всього життя. Зрікаючись світу, чернець дає обітниці послуху, цнотливості та безкорисливості. Ніхто не в змозі звільнити людину від даних ним чернечих обітниць. Полишення монастиря й чернецтва особою, яка дала чернечі обітниці, є тяжким злочином перед Богом, Якому давалися обітниці.
Чернече життя приховане в людині, але його ознаки є видимими по справах, які, крім послуху, цнотливості та безкорисливості, проявляються у зреченні від світу (який розуміється, за словами прп. Ісаака Сирина, як сукупність пристрастей), у покаянні, у підсиленому пості та молитві, у тверезості та малослів’ї, у братолюбії та любові до подорожуючих, у смиренні та лагідності, у прагненні морального вдосконалення.
Форма чернечого життя в Угорницькому монастирі – гуртожительна. Це спосіб організації побуту чернечої общини, при якому ченці мають загальні богослужіння, загальний порядок дня, загальну трапезу, загальне майно. Засновником гуртожительної форми чернечого життя є прп. Пахомій Великий.
2. Загальне положення
Угорницький монастир — це церковний заклад, у якому проживає та здійснює свою діяльність чоловіча община, яка складається з православних християн, що добровільно прийняли чернечий образ життя для духовного й морального вдосконалення та спільного сповідання православної віри.
Відкриття монастиря благословив керуючий Івано-Франківською єпархією УАПЦ Високопреосвященнійший Митрополит Галицький Андрій (Абрамчук) в жовтні 2001 року, а затвердив Предстоятель УАПЦ Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Мефодій (Кудряков).
Монастир може мати скити. Скит є підрозділом монастиря з особливим статусом, внутрішнім та богослужбовим уставом; має виокремлену територію, з обмеженим та суворо контрольованим доступом паломників. Скити створені для проживання ченців, які намагаються вести більш усамітнений спосіб життя. Скити керуються скитоначальниками, які безпосередньо підпорядковуються Наміснику монастиря.
3. Підпорядкування монастиря.
За типом підпорядкування монастир є єпархіальним та знаходиться під канонічним управлінням єпархіального архиєрея Івано-Франківської єпархії, який є Священноархимандритом (Настоятелем) обителі.
4. Регламентація діяльності монастиря.
Діяльність монастиря визначають наступні документи: Статут Української Автокефальної Православної Церкви; цей Внутрішній устав; цивільний Статут монастиря, зареєстрований у державних органах влади.
5.Керівництво та основні посадові особи монастиря:
1) Настоятель (Священноархимандрит) – єпархіальний архиєрей – керуючий Івано-Франківською єпархією. Здійснює загальне керівництво монастиря та призначає свого Намісника, який керує обителлю від імені Священноархимандрита. Ім’я та титул Священноархимандрита підносяться за монастирськими богослужіннями, в одному проханні, після Предстоятеля Церкви.
2) Намісник обителі призначається Настоятелем (Священноархимандритом) та безпосередньо керує монастирем від імені Настоятеля. Ім’я та сан Намісника підносяться за монастирськими богослужіннями окремим проханням після прохання за Предстоятеля Церкви та правлячого архиєрея – Священноархимандрита монастиря.
Намісник відповідає за дотримання внутрішнього та цивільного уставів (статутів) монастиря та несе всю повноту відповідальності за духовне та моральне життя обителі. Намісник клопочеться перед правлячим архиєреєм (Священноархимандритом монастиря) про нагородження найбільш достойних осіб з числа братії. Намісник очолює усі монастирські богослужіння, або доручає це робити старшим по сану, виголошує за богослужіннями відповідні повчання або доручає це робити іншим, здібним до цього, ієромонахам. Намісник приймає відвідувачів: богомольців, зарубіжних та місцевих гостей, представників церковних та державних закладів та інших осіб, керуючись в цьому власною розсудливістю.
Намісник клопочеться перед Священноархимандритом монастиря про призначення та звільнення від послуху посадових осіб монастиря.
У випадку відсутності, хвороби чи смерті Намісника у тимчасове виконання його обов’язків, з благословення Священноархимандрита обителі, вступає Скарбник монастиря, який обіймає, у такому випадку, посаду виконуючого обов’язки Намісника монастиря.
Як виключення, виконуючим обов’язки Намісника монастиря може бути призначена інша особа, зі складу Духовного Собору обителі.
3) Скарбник. До обов’язків Скарбника належить уважний нагляд за надходженням й витратами монастирських коштів, та ведення прибутково-видаткових книг з дотриманням правил звітності, яка щомісячно надається Намісником єпархіальному архиєрею.
Скарбник також слідкує за станом та рухом усіх інших видів матеріальних цінностей, а також за господарчим та адміністративним письмовим діловодством монастиря.
У монастирській скарбниці (сейфі) скарбнику належить зберігати від всякого псування монастирські документи, плани та інші важливі документи. Скарбник слідкує за складанням, зберіганням та перевіркою записів монастирського майна та цінностей, які надходять в монастир. Скарбник видає авансові гроші Економу чи іншим особам, які звершують закупки, та вимагає з них звіту та залишок коштів, після чого витратні документи затверджуються Намісником.
Скарбнику підпорядковуються: Свічник, Лавочник, Бібліотекар.
4) Духівник. На посаду Духівника монастиря – найближчого помічника Намісника в питаннях духовного виховання братії, призначається старший ієромонах побожного життя, обдарований від Бога духовною розсудливістю та старанний до читання Слова Божого та святоотцівських писань.
Обов’язки Духівника полягають у звершенні Таїнства покаяння та в духовному керівництві братії обителі на шляху спасіння.
Духівник повинен спостерігати, хто і коли з братії приступав до Святих Христових Тайн, щоб усі неухильно приступали до цього великого таїнства. Також духівник зобов’язаний відвідувати хворих, втішаючи та підбадьорювати їх у хворобах душевних і тілесних.
З дозволу Намісника помічниками Духівника, за його проханням, при великій кількості братії, можуть бути досвідчені старці, але за правильність духовного керівництва з боку старців все одно відповідає Духівник монастиря.
Крім старців-помічників Духівнику монастиря підпорядковуються духівники-ієромонахи, які сповідають богомольців.
5) Благочинний. Благочинний відповідає за збереження зовнішнього порядку в монастирі та моральну поведінку братії. Під час богослужінь Благочинний спостерігає, щоб в храмі зберігалася повна тиша та суворий порядок. Благочинний в будь-який час відвідує братські келії, слідкуючи за порядком, чистотою та проведенням часу братії, щоб ченці не проводили час марно, але працювали на послухах, а у вільний час вправлялися у читанні душекорисних книг та молитві.
З метою збереження моралі братії, Благочинний повинен турбуватися про те, щоб братія не приймала в себе в келіях сторонніх осіб.
Монастирських гостей Благочинний розміщує в гостинних келіях, разом з Гостиничним турбуючись про їх спокій та харчування. Благочинний турбується, щоб братія без необхідності не відвідувала осіб, розміщених в гостинних келіях, тим більше після вечірнього молитовного правила, коли обмежуються всяке спілкування братії між собою.
6) Економ. До обов’язків Економа належить завідування та нагляд за господарчою частиною монастиря. У розпорядженні Економа знаходиться як частина братії, яка займається монастирською працею, так й сторонні наймані працівники, яких Економ наймає та призначає в необхідний час для виконання різного роду спеціальних робіт.
Розподіл часу працюючої братії залежить від розсуду Намісника та Благочинного, а Економ лише слідкує за тим, щоб у призначений час всі займалися працею.
Розподіл часу найманих працівників (наприклад: водіїв, електриків, мулярів, штукатурів, столярів та ін.) залежить від розсуду самого Економа, який визначає необхідні роботи та слідкує за їх виконанням.
Якщо в монастирському господарстві Економ знаходить необхідним та корисним здійснити будь-які поліпшення, то він має право запропонувати свої пропозиції Наміснику чи Скарбнику.
Економу підпорядковуються: Келар, Гостиничний, Трапезний, Кухар, Рухлядний, Завідуючі господарчим двором, городом та майстернями, Садівник, Пасічник.
7) Ризничий. До обов’язків Ризничого належить завідування та зберігання різних церковних речей, на які складається відповідний опис (щорічно контролюється Намісником).
Опис всього церковного майна та усіх ризничних речей з вказівкою їх кількості, ваги та вартості необхідно завжди зберігати в ризниці, у безпечному місці, й без благословення Намісника опис нікому не давати, самому ж Ризничому необхідно мати вірну копію опису для перевірки наявності вказаних в описі предметів. Ключ від ризниці Ризничий повинен завжди мати в себе й нікого в ризницю не впускати, крім помічника Ризничого й то під особисту відповідальність самого Ризничого.
Ключі від храмів Ризничий повинен тримати вночі тільки в себе, вилучаючи їх у чергового паламаря.
Дорогоцінні речі, які використовуються за богослужіннями, необхідно завжди після богослужіння уважно оглядати й про всяку втрату письмово ставити до відома Намісника.
Ризничий видає облачення для священнослужіння та слідкує за тим, щоб облачення, які потребують ремонту, були вчасно полагоджені, а про необхідність придбання нових предметів доповідає Наміснику. Облачення, які вийшли з ладу, знищуються після розгляду Намісником чи Скарбником. Ризничий слідкує за освітленням вівтарів та храмів.
Ризничий спостерігає за усіма діями підпорядкованих йому Еклесіарха, Паламарів та Дзвонаря.
8) Келар. Обов’язки келаря полягають в нагляді за цілісністю та збереженням продовольства. Під його наглядом знаходяться монастирські кухні, склади продовольства, квасоварня та просфорня, в яких повинна дотримуватися безумовна чистота та охайність.
Келар наглядає, щоб на трапезі завжди готувалося все те, що належить по Уставу. Без спеціального благословення Намісника чи Благочинного келар не повинен відпускати їжу в братські келії. У випадку будь-яких непорозумінь, келарю необхідно звертатися за вказівками до свого безпосереднього керівника – Економа.
9) Уставщик. Обов’язки Уставщика – суворо наглядати за чином церковних служб, щоб вони відправлялися у відповідності з церковним та монастирським уставами.
Уставщик слідкує за добовими чтецями, які зобов’язані завчасно готувати кафізми, тропарі, кондаки та інші читання й читати на кліросі без помилок, благоговійно та виразно, без переливів голосу, що є ознакою зарозумілості та гордині.
Уставщик слідкує, щоб завжди правильно та вчасно читалися синодики та подані поминальні записки: на проскомидії, літургії, молебнях та панахидах.
Уставщику підпорядковуються: Регент, Канонарх та чергові чтеці та співаки.
10) Регент. Обов’язки Регента складаються в управлінні монастирським хором та в організації взірцевого порядку на кліросі. Хор повинен співати так гармонійно та молитовно, щоб спів розчулював та надихав богомольців на прославлення імені Господнього та приносив духовну користь всім присутнім на богослужіннях.
Ні сам Регент, ні співаки не повинні допускати поміж собою жартів, сміху, лінивства та шуму. Канонарху необхідно завчасно переглядати тексти стихир та інших піснеспівів, щоб канонаршити виразно та робити правильні по смислу зупинки між фразами.
Регент систематично організовує співанки, в яких повинні неухильно брати участь всі співаки.
11) Еклесіарх, чи старший паламар. До обов’язків еклесіарха належить нагляд за прислуговуванням у вівтарях та храмах паламарів, за чистотою та охайністю в храмах, за вчасним благовістом на церковні служби, за освітленням вівтарів та храмів, а також за благоговійним звершенням хресних ходів та інших богослужбових процесій (поховання померлих, освячення пасок, фруктів, зілля). Еклесіарх підпорядковується Ризничому. У випадку необхідності посада еклесіарха може бути з’єднана з посадою Ризничого в одній особі. Обов’язки паламаря вимагають вельми уважного до себе відношення, бо цей послух пов’язаний з прислуговуванням у вівтарі біля Святого Престолу та Святого Жертовника.
Паламар зобов’язаний прислуговувати за богослужіннями, запалювати у вівтарі світильники та кадило, підготовляти просфори, вино, воду, теплоту та інші речі. Вівтар, храм, паперть, ікони, підсвічники та ін. паламар повинен очищувати від павутиння, пороху та воску, вимітаючи це у спеціально відведене місце. Повітря необхідно освіжати за допомогою вентиляції та відкриття вікон, килими та доріжки, по можливості, повинні чиститися чим частіше.
Паламарі підпорядковуються Ризничому (чи Еклесіарху).
12) Свічник. До обов’язків свічника належить продаж свічок, прийняття поминальних записок та пожертв за них. Свічник здає Скарбнику докладний звіт про грошові надходження, має при собі книгу для записів приходу, видатків та залишку свічок.
Свічник повинен слідкувати, щоб усі церковні грошові скриньки були запечатані та замкнені до часу відкриття.
Свічник має у своєму віданні й інші церковні свічки (дияконські, полієлейні, виносні, настільні, дикирні та ін.), які видає еклесіарху чи Ризничому, ведучи відповідний письмовий облік.
Свічник слідкує за вчасним поставленням свічок біля місцевих ікон та за вчасним зняттям та належним зберіганням огарків, які здаються на свічний завод.
13) Лавочник. До обов’язків лавочника належить продаж ікон, різних церковних виробів та духовної літератури, які знаходяться в монастирській церковній лавці. Лавочник складає кошториси на товар та веде звітність по продажі.
Виторг по лавці здається Скарбнику. Періодично, з благословення Намісника, відбувається переоблік по лавці, який звершує спеціальна комісія.
14) Дзвонар. У визначений час дзвонар приходить до Намісника (чи Ризничого) за благословенням й потім звершує благовіст перед богослужінням у відповідності з уставом та монастирськими традиціями.
15) Бібліотекар звідує монастирською бібліотекою, придбанням необхідних книг та видань, складає підсобний інвентарний каталог та картотеку, видає книги насельникам обителі (під розписку).
Посада бібліотекаря вимагає людини духовно досвідченої, яка б видавала книги братії, відповідно до духовного розвитку та підготовки кожного насельника обителі. Бібліотекар повинен радитися про корисність тієї чи іншої книги з Намісником, Духівником чи іншими духовно досвідченими особами.
Книгосховище належить утримувати в повному порядку та чистоті, розміщуючи книги по відділах. Старі, пошкоджені книги необхідно вчасно віддавати у палітурну майстерню.
Кожний насельник обителі, який взяв книгу з бібліотеки, повинен зберігати її в себе у цілості, чистоті та охайності, зберігаючи від спеки та вологості.
16) Просфорник є відповідальною особою за виготовлення просфор, тобто хліба, який приноситься при священнодії на Святій Євхаристії. Тому такий хліб необхідно випікати з чистого пшеничного борошна за монастирським рецептом, щоб просфора мала приємний смак. Сам Просфорник повинен жити в чистоті та благоговінні, перебуваючи в молитві, тим більше, під час праці в просфорні. Просфорник підпорядковується Економу, отримуючи борошно та все необхідне у Келаря.
17) Трапезник. Обов’язки трапезника складаються з нагляду за приготуванням їжі для братії та дотриманням порядку під час трапези. Трапезник (чи, з благословення Намісника, – кухар) кожний день з вечора (або раз на тиждень) бере благословення у Намісника, яку їжу готувати та в якій кількості.
Під час трапези Трапезник слідкує, щоб їжа розділялася порівну. Перед споживанням їжі архидиякон, ієродиякон або чтець читає відповідні молитви перед їжею, а Намісник, чи старший за саном священнослужитель, благословляє їжу. Вся братія в кінці промовляє «Амінь».
Після загальної братської трапези Трапезник їжу нікому не відпускає й ніхто їжу більше не вживає, без дозволу Благочинного чи Економа, якому Трапезник безпосередньо підпорядковується. Трапезник наглядає за тим, щоб як в трапезній, так і на кухні, завжди була зразкова чистота, охайність речей, одягу прислуговуючих, посуду, а також слідкує за провітрюванням приміщень трапезної та кухні.
18) Гостиничний. На гостиничного, який підпорядковується Економу, покладаються обов’язки з любов’ю та старанністю обслуговувати гостей монастиря. Про прибуття будь-якого гостя гостиничний негайно повідомляє Намісника (або особу, яка його заміняє) й нікого, без благословення Намісника, в гостиниці не приймає.
Ченців та послушників з інших монастирів, які тимчасово перебувають в монастирі з паломництвом, ніколи не можна розміщувати з братією, а лише в гостиниці, або у вільних келіях.
Їжа для монастирських гостей повинна бути скромною та дозволеною монастирським уставом. Відступлення від загальних правил (для хворих) можливо робити лише з благословення Намісника.
Духовний Собор надає допомогу Настоятелю (Священноархимандриту) та Наміснику в управлінні монастирем. Скликається Настоятелем чи Намісником з числа основних посадових осіб монастиря та досвідчених ченців. Духовний собор є дорадчим органом при Настоятелеві чи Намісникові монастиря.
6. Внутрішнє життя монастиря.
Внутрішнє життя монастиря регламентується внутрішнім та цивільним уставами (статутами) монастиря. Кожний насельник (житель) незалежно від сану, посади, віку, положення зобов’язаний суворо дотримуватися цих уставів.
Монастир є гуртожительним, побудованим на високих принципах християнської громади, тому всі насельники повинні з повагою, терпеливістю та любов’ю відноситися один до одного, бачачи в ближньому, перш за все, образ Божий. Старші насельники повинні створювати та підтримувати в обителі атмосферу братолюбія та взаємної довіри.
Монастир бере на себе турботу про всіх насельників та забезпечує їх усім необхідним. У випадку втрати насельником працездатності, зокрема при наближенні старості, обитель несе за нього відповідальність пожиттєво.
7. Зарахування до монастиря.
До зарахування в монастир допускаються особи православного віросповідання чоловічої статі. Не допускається зарахування до монастиря неповнолітніх осіб, психічно хворих, осіб без документів, а також осіб, обтяжених борговими, родинними та іншими зобов’язаннями перед третіми особами.
Бажаючий почати чернече життя (новоначальний) повинен звернутися до Настоятеля або Намісника монастиря та надати наступні документи: посвідчення особи (паспорт), рекомендації священнослужителів, документи про освіту та кваліфікацію.
Настоятель або Намісник особисто (чи спільно з Духовним Собором) вирішує питання про характер та час випробувального терміну, тривалість якого повинна бути не менше одного року. Протягом випробувального терміну зараховані до монастиря знаходяться на положенні трудників.
Новоначальний (трудник, послушник), перш за все, уважно вивчає устав монастиря, щоб з перших кроків свого перебування в ньому не порушувати прийнятих в монастирі порядку та дисципліни. Прочитавши весь устав від початку до кінця, новоначальний дає підписку про те, що він ознайомився з Уставом та зобов’язується його свято виконувати. У випадку же порушення уставу, він зобов’язується негайно, з благословення Намісника (або особи, яка його замінює) покинути обитель, не виставляючи ніяких претензій до адміністрації монастиря.
Новоначальний повинен намагатися, залишаючи світські звички, перейматися духом монастирського життя.
По відношенню до Намісника та братії новоначальний повинен проявляти смиренну шанобливість. При зустрічі з Намісником необхідно вклонитися та попросити благословення. У ієромонахів (архимандритів, ігуменів) теж можна брати благословення. При зустрічі з архидияконом, ієродияконами та іншими насельниками монастиря необхідно зробити поясний поклін.
Входити в келію до братії необхідно з молитвою: «Молитвами святих отців наших, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас», й лише тоді, коли буде дана відповідь: «Амінь».
Якщо хтось з братії ухиляється від виконання правил чернечого життя, Намісник намагається врозумити його умовляннями. Хто впирається в непокорі й не приймає виправних мір, того необхідно суворо викрити при всій братії. Якщо ж хто й після багаторазових умовлянь не виправляється, то його необхідно, як вражену частину тіла, зовсім відсікти від загального тіла братства.
Новоначальний повинен бути в постійному мирі та любові зі всією братією обителі, намагаючись бути зі всіма привітним та послушним.
Паління, вживання алкогольних напоїв та лихослів’я в монастирі категорично забороняються, й порушення цього правила тягне за собою серйозне покарання, навіть до виключення з числа братії.
Початок всякого послуху здійснюється з хресного знамення при читанні короткої молитви («Господи, благослови» та ін.), так само й по закінченні послуху необхідно створити хресне знамення з молитвою («Слава Тобі, Господи» та ін.).
Новоначальним не слід заводити в келії предметів розкоші, бо вони відволікають від роздумів про Бога й сприяють розсіянню розуму. Кращою окрасою келії нехай служить Свята Біблія та інші корисні для душі книги.
8. Підготовка до чернецтва.
а) Трудники. Усі миряни, які прибули в монастир на термін більше місяця, зараховуються в число трудників. Перебування в обителі трудників можливо лише на добровільній основі. Праця трудників в монастирі є формою добровільної пожертви на користь монастиря. Під час перебування в монастирі трудники забезпечуються безкоштовним проживанням та харчуванням. Керівництво монастиря визначає правила проживання трудників в обителі. Керівництво монастиря в будь-який момент може вимагати від трудника покинути обитель, а саме, у випадку порушення встановлених для трудників правил.
б) Послушники. По завершенні випробувального терміну Намісник може прийняти рішення про зарахування трудника до числа братії монастиря в якості послушника, чи про продовження випробувального терміну. Послушник є кандидатом на прийняття чернечого постригу, до якого він повинен наполегливо готуватися під керівництвом Намісника та визначеного останнім духовного наставника. Послушник зобов’язаний у всій повноті дотримуватися уставу монастиря. Тривалість підготовки до прийняття постригу повинна складати не менше трьох років від моменту прибуття в обитель, але може бути скороченою до одного року для осіб, які вже здобули чи здобувають духовну освіту на денному відділенні духовних навчальних закладів. У випадку тяжкої хвороби послушника термін підготовки до постригу також може бути скорочено.
Намісник монастиря зобов’язаний проявляти особливу турботу про духовне зростання послушників. У випадку недостойної поведінки, порушення уставу монастиря, духовних хвороб Намісник та старші насельники монастиря приймають міри для належного напоумлення. У випадку повторення грубих порушень внутрішнього чи цивільного уставу монастиря послушник може бути звільнений з монастиря рішенням Намісника.
Послушники залишають монастир — добровільно чи за рішенням Намісника — без будь-яких церковних канонічних чи дисциплінарних наслідків, оскільки несення послуху в монастирі встановлено для належної перевірки внутрішнього устрою та волі кандидатів на чернецтво. Покидаючи монастир, послушник втрачає право носіння особливого одягу, якщо він в такий був облачений під час перебування в монастирі.
в) Іночество (рясофорне послушництво, рясофор). За рекомендацією Намісника та з благословення Священноархимандрита обителі, при добровільній письмовій згоді послушника, над ним може бути здійснений особливий чин облачення останнього в рясу та клобук з можливою зміною імені. Залишення монастиря рясофорними іноками є канонічним злочином та карається епітимією, яка визначається Священноархимандритом монастиря за поданням Намісника.
г) Чернечий постриг. Випробувальний термін, через який проходять послушники, не обмежується вказаним вище трьохлітнім періодом і може бути продовжений за власним чи спільним з Духовним Собором рішенням Намісника монастиря.
Рішення про звершення над послушником чернечого постригу в малу схиму приймається Священноархимандритом монастиря за письмовим поданням Намісника або Намісника спільно з Духовним Собором. Перед зверненням до Священоархимандрита Намісник особисто переконується у відсутності у кандидата до постригу наступних перешкод:
– неповноліття;
– документально підтверджене серйозне психічне захворювання;
– обтяженість борговими, родинними та іншими подібними громадянськими обов’язками;
– знаходження під попереднім чи судовим слідством за кримінальною справою.
Крім того, Намісник монастиря особисто засвідчується у вільному волевиявленні послушника на прийняття постригу.
Намісник випробовує кандидата на знання змісту чернечих обітниць та основ чернечого життя, а також чинопослідування постригу, цього положення та внутрішнього уставу монастиря. У випадку будь-яких сумнівів, вагань чи неадекватної поведінки кандидата постриг необхідно відкласти.
Чернечий постриг в обителі звершується Священноархимандритом чи Намісником монастиря у присутності братії за участю духовного наставника, який стає восприємником новопостриженого.
Ченці, які непорочно живуть в малій схимі, можуть бути пострижені у велику схиму. Рішення про те приймається Священноархимандритом за поданням Намісника чи Намісника спільно з Духовним Собором. Велика схима припускає несення підсиленого молитовного правила та особливих видів духовного подвигу.
9. Духовне керівництво та виховання.
Духовне керівництво безпосередньо в монастирі здійснює Намісник. Для допомоги в духовному керівництві братією Намісник має право призначити Духівника з числа досвідчених ченців, які мають пресвітерський сан. Духівник затверджується на цій посаді Священноархимандритом обителі.
Взаємна згода Намісника та Духівника є умовою успішного духовного керівництва насельниками.
Кожний член братії монастиря по відношенню до власного духовного життя повинен бути під особливим керівництвом Духівника, якому якнайчастіше повинен відкривати свій духовний стан, нерозуміння, труднощі, збентеження, спокуси, похибки, розповідати про неприємні стосунки з іншими, що іноді трапляються, й отримувати від Духівника допомогу у вирішенні непорозумінь та настанови, які спрямовують на подальші успіхи в духовному житті.
Корисним є, заради духовного вдосконалення, кожному насельнику монастиря щоденно читати Святе Письмо, а також творіння Святих Отців та іншу душекорисну літературу, знаходячи в ній духовну їжу та душевну розраду.
Братія не повинна нічого особливого робити лише по своїх думках та бажаннях (по відношенню, у тому числі, до особливих духовних подвигів), наприклад, призначати собі піст, поклони більше, ніж встановлено уставом, та інше, щоб самодогоджання та самочинство в духовному житті на пошкодило загальної благої справи спасіння душі.
Насельники Угорницької обителі повинні пам’ятати, що своїм працелюбним та безперестанним виконанням заповідей Божих, правил отцівських та церковних уставів, вони відкривають для себе шлях до вічного життя, духовного та споглядального, уподібнюючись святим покровителям монастиря – преподобним отцям нашим Іову Почаївському та Іову Манявському, а порушенням встановлених правил чернечого життя піддадуться гіркому осудженню. Тому, заради користі тих, що провинилися в поведінці, необхідні виправні міри, які вживаються без злоби на винних, але з уважним вивченням провини. Винний же, отримуючи епітимію, приймає її не як покарання, а як ліки, що приведуть до покращення духовного життя.
В якості виховних мір можуть бути використані: відсторонення від спільної братської трапези на один чи декілька днів, переведення з послуху більш відповідального і почесного на послух менш відповідальний та почесний, а також благословення поклонів.
10. Священнослужителі в монастирі.
Священнослужіння в монастирі є формою церковного послуху. Священнослужителі монастиря повинні ревно виконувати вимоги церковних канонів, устав монастиря, берегти традиції обителі, давати добрий приклад всім насельникам. Необхідна для монастиря кількість священнослужителів визначається Священноархимандритом за поданням Намісника.
Кандидати для рукоположення вибираються з числа насельників. Усі кандидати для рукоположення повинні бути з числа ченців, які прийняли постриг, та відповідати загальним вимогам Церкви до кандидатів у священний сан, враховуючи вимоги до освітнього рівня. Наміснику необхідно завчасно турбуватися питанням отримання духовної освіти ченцями, які пропонуються до рукоположення у священний сан.
У випадку згоди ченця до руположення у священний сан Намісник письмово подає його кандидатуру Священноархимандриту, який розглядає це подання згідно загальної практики по відношенню до кандидатів у священний сан. Хіротонії ченців повинні, переважно, здійснюватися в обителі у присутності більшості братії.
11. Богослужіння. Участь в Таїнствах. Чернече правило.
Здійснення богослужінь знаходиться в центрі життя монастиря. Братія, вільна від несення невідкладних послухів, повинна бути присутня на загальномонастирських богослужіннях: вечірня, повечір’я, полуношниця, утреня, часи та літургія. Старанне відвідання богослужінь є одним із показників духовного зростання ченця. Пропуск богослужінь без благословення керівництва монастиря чи поважної причини є серйозним порушенням монастирської дисципліни, покарання за яке визначає внутрішній устав монастиря.
Насельники монастиря повинні регулярно сповідатися та причащатися Святих Христових Таїн, відповідно до вказівок та порад Намісника та Духівника. Намісник та Духівник монастиря спостерігають, щоб вся братія очищувала свою власну совість таїнством покаяння та причащалася Святих Таїн обов’язково в усі чотири пости, а деякі, дивлячись на їхній душевний стан, щоб робили це частіше, особливо священнослужителі, які заступають в чергу свого служіння.
Устрій монастирського життя передбачає чернече молитовне правило, яке виконується у позабогослужбовий час. Можливі різні варіанти такого правила, в тому числі для різних категорій насельників. Намісник, чи за його дорученням — Духівник, може призначати індивідуальне правило для окремих насельників відповідно до їхнього внутрішнього устрою та призначених послухів. Усі насельники монастиря повинні старанно та ревно виконувати молитовне правило, розуміючи, що без щоденної особистої молитви неможливо очистити серце від пристрастей та наблизитися до Бога. Одним із елементів чернечого правила є читання Святого Письма та аскетичної літератури.
Для дотримання чинності та порядку в здійсненні священнослужителями монастиря богослужінь, Благочинний монастиря спільно з Ризничим та Уставщиком щомісяця складають контрольований та підписаний Намісником розклад богослужінь з зазначеними іменами тих, які служать, проповідують, звершують треби та ін.
Самочинно порушувати розклад (замінювати один одного в служінні, ухилятися та ін.) нікому з братії без благословення Намісника чи Благочинного не дозволяється.
Оскільки богослужіння в монастирських храмах відвідуються не лише братією, але й чисельними прихожанами, братія може здійснювати для віруючих спеціальні богослужіння (молебні, панахиди, різні поминання та ін.), але ні Таїнство хрещення, ні Таїнство шлюбу в монастирі не звершуються, а звершується все це у парафіяльних храмах.
Бути на богослужіннях священнослужителі, ченці, зобов’язані в клобуках та рясах, а послушники, якщо вони не мають благословення на підрясник, – у пристойному та скромному одязі.
Братія повинна привчити себе як знімати, так і надягати клобуки в один час, також всі повинні водночас звершувати поклони предстоящему при соборному служінні.
12. Трапеза.
У недільні дні, а також у двунадесяті богородичні свята, в монастирі звершується чин панагії.
Якщо братська трапеза пропонується безпосередньо після закінчення церковного богослужіння, то братія з храму йдуть в трапезну, а якщо через деякий час, то, чекаючи трапези, братія мають відпочинок в келіях.
Взявши благословення у Намісника Трапезний вдаряє в дзвін і братія, в клобуках і рясах, негайно збирається на трапезу, яка починається та закінчується встановленими по уставу молитвослів’ями.
Під час трапези братія зберігає тишу, слухаючи читання з житій святих чи з інших повчальних книг. Для чтеців складається спеціальний розклад на весь місяць, й ніхто з братії не повинен ухилятися від цього послуху.
Запізнення на трапезу або закінчення трапези без благословення є порушенням уставу й не залишається без відповідальності.
Ніхто не повинен брати їжу в келію, крім тих, яким дозволяє це Намісник чи Благочинний, які не можуть прийти на загальну трапезу, наприклад, по хворобі, по глибокій старості чи з інших важливих причин. Ті, які безпричинно запізнилися, можуть бути напоумлені доганою чи зовсім позбавлені трапези.
13. Послух та праця в монастирі.
Спільна праця на користь обителі позбавляє насельників від лінивства, зневіри та, за правильного відношення, сприяє духовному зростанню послушника чи ченця. Кожний насельник несе послух, визначений Намісником чи іншими посадовими особами монастиря за дорученням Намісника. Несення послуху є однією з форм виконання чернечих обітниць. До послуху необхідно відноситися з відповідальністю, смиренням та розумною ініціативою. Невдоволення послушника чи ченця призначеним послухом не звільняє його від необхідності виконувати послух зі всією ретельністю.
14. Майно та джерела доходів монастиря.
Розпорядником коштів та майна монастиря, на основі підзвітності Священноархимандриту обителі, є Намісник монастиря.
Чернець отримує від монастиря у тимчасове особисте користування необхідне майно: келію, меблі, одяг й тому подібне. З благословення Намісника, чернець може тримати у себе в келії також свої особисті речі, в яких є крайня необхідність. Усі ченці повинні дбайливо відноситися до ввіреного їм майна обителі. Свідоме пошкодження монастирського майна є гріхом перед Богом та братією.
Ніхто з братії, ні під яким приводом, ні за які треби не повинен брати для себе особисто ні грошей, ні інших речей, але здавати всі доходи відповідальним по монастирю особам.
Покидаючи монастир, чернець не має прав на будь-яку частину монастирського майна.
15. Про перебування в келіях.
Час, який залишився від церковного богослужіння та виконання послухів, й проводиться в келіях, братія повинна використовувати з розсудливістю та бережливістю, тим самим набуваючи більшу духовну користь. Такими корисними келійними заняттями можуть бути:
а) келійне правило по уставу й благословенню Намісника чи Духівника;
б) читання душекорисних книг та виписування з них найважливіших повчальних думок;
в) вправлення в церковному співі та читанні, вивчення нотної абетки, церковно-слов’янської мови, церковного уставу та інших дисциплін, які являються приготуванням до церковної служби;
г) заняття, які доручає Намісник чи хтось інший з начальства, і яке виконується як послух (іконопис, літопис і т.п.);
д) рукоділля на користь обителі та на вдоволення власних потреб, чи для іншої користі.
е) прибирання келій, чистка та ремонт одягу, взуття та іншого, що послуговує чистоті та охайності житла та одягу інока.
Улюбленою настільною книгою кожного інока монастиря повинно бути Святе Писання.
Одяг братії повинен бути чистим та простим, без розкоші та блиску, по-можливості, однотипним.
16. Про відвідувачів та про відвідання келій.
Прийом в келіях зовнішніх відвідувачів (чоловічої статі) дозволяється лише з благословення монастирського керівництва, причому в денний час.
Особи жіночої статі в келії не допускаються. У випадку, коли виникає необхідність насельнику монастиря побачитися з близькою родичкою, то такі приймаються не в келії, а в спеціально призначеній приймальній.
Без благословення Намісника ніхто не має права нікого зі сторонніх залишати у себе в келії на нічліг. Так само, ніхто з братії не має права ночувати не в своїй келії, а повинен ночувати лише в тій келії, яку йому надало керівництво обителі.
Насельники можуть відвідувати один одного в келіях для спільних вправ по підготовці до богослужінь (читання, спів та ін..), а також для спільного повчання, взаємної допомоги в келійних потребах, для відвідування хворих, престарілих та для допомоги їм. Для таких відвідувань особливих дозволів не треба, але, якщо ці відвідування будуть перетворюватися в розважальні та шкідливі, вони можуть бути заборонені.
Після вечірньої трапези та вечірнього правила кожний повинен залишатися в своїй келії, крім особливих слушних випадків, коли насельник буває викликаним до будь-кого з керівників монастиря, чи якщо необхідно відвідати Духівника, прислужити хворому, відпочити в саду після стомленого послуху та ін.
17. Умови відлучення з монастиря.
Відлучення з монастиря бувають через посадові обов’язки, за розпорядженням церковного начальства та допускаються по бажанню, якщо на то є поважна особиста причина.
Якщо комусь з братії необхідно у денний час (до початку вечірнього богослужіння) відлучитися за ворота монастиря, то для цього достатньо усного дозволу Благочинного. Поїздки в місто чи інші місцевості, які знаходяться за монастирською межею, якими б вони не були короткочасними, благословляються лише Намісником чи особою, яка його заміщує, причому, в таких випадках, насельники пишуть прохання з чітким поясненням причини, точної адреси поїздки та часу повернення.
У випадку хвороби чи інших важливих причин, деякі насельники можуть отримувати й більш тривалу відпустку (наприклад, для лікування), але в кожному окремому випадку начальство монастиря приймає з цього приводу рішення, щоб час, проведений у відпустці, не пошкодив духовному стану насельника обителі.
Ті, які направляються, у вигляді особливої необхідності, на послух в подвір’я чи інші обителі для здійснення соборних чи інших богослужінь, повинні негайно повертатися до монастиря по закінченні послуху.
Ченці не повинні ходити в мирські дома на похоронні, поминальні та ін. обіди, крім особливих випадків – з благословення Священноначалія.
Ті насельники, які відлучалися з монастиря, повертаючись, дають негайно звіт особам, які їх відпускали (у т. ч. по господарській необхідності).
Священнослужителі монастиря, яких відпускають за стіни обителі, не мають право священнодіяти без дозволу Намісника, який їх відпустив, та дозволу правлячого єпархіального архиєрея тієї місцевості, де бажає священнодіяти відпущений, чи дозволу Настоятеля (Намісника) тієї обителі, в яку прибув тимчасово відпущений з монастиря.
Послушники під час тривалої відпустки з монастиря не повинні носити одягу, який благословляється в монастирі.
18. Монастирська дисципліна
Перехід ченця в інший монастир можливий, у вигляді виключення, з благословення та письмової згоди Священноархимандритів обох монастирів (чи керуючих обох єпархій).
У випадку порушення дисципліни Намісник чи вповноваженні ним особи вмовляють та врозумляють винного. У випадку систематичного порушення дисципліни до винного застосовуються заборонні міри відповідно до церковних канонів та внутрішнього уставу монастиря. Значні дисциплінарні проступки ченців розглядаються на Духовному Соборі монастиря, за виключенням тих, які належать компетенції церковного суду.
Видалення з монастиря застосовується в якості крайньої форми покарання, коли інші міри впливу не принесли результату й подальше перебування порушника дисципліни в обителі завдає значну шкоду всій братії. Рішення про видалення приймається Намісником за згодою Духовного Собору та вступає в силу після затвердження Священноархимандритом монастиря (правлячим архиєреєм). Якщо відрахований з монастиря має священний сан, Священноархимандрит (правлячий архиєрей) може прийняти рішення про його заборону в священнослужінні. Відрахованому з монастиря видаються копії документів про постриг, про рукоположення та про відрахування з обителі.
Прийом в обитель ченця, виключеного з братії, чи з братії іншого монастиря, відбувається за рішенням єпархіального архиєрея (Священноархимандрита монастиря) на підставі подання Намісника. У таких випадках призначається випробувальний термін, протягом якого намісник суворо спостерігає за кандидатом на повернення в обитель. По закінченні цього терміну може бути прийнято рішення про його продовження чи про зарахування випробуваного до братії монастиря. У випадку виявлення грубих порушень уставу та чернечих обітниць перебування в обителі випробовуваного може бути припинено й під час випробувального терміну. У випадку незгоди з рішенням Намісника виключений може звернутися до єпархіального архієрея (Священноархимандрита обителі) з проханням про перегляд рішення.
Самовільне полишення монастиря та чернецтва (відхід у світ) є тяжким злочином перед Богом. Ні при яких обставинах пострижений чернець не може бути звільнений ким-небудь від даних Богові обітниць. З ченцем, який прийняв рішення про полишення монастиря та чернецтва, Намісник проводить бесіди, переконуючи його відмовитися від згубного вчинку. У випадку безуспішності цих бесід Намісник повідомляє про це єпархиального архієрея (Священноархимандрита монастиря), який видає указ про відрахування вказаної особи з числа насельників обителі та позбавлення його права носіння чернечого одягу, а також права називати себе ченцем та чернечим ім’ям. У випадку, коли насельник є у священному сані, єпархіальний архієрей (Священноархимандрит обителі) приймає рішення про його заборону в священнослужінні або про передання справи на розгляд церковного суду для вивчення питання про позбавлення його священного сану.
Вступ до законного церковного шлюбу осіб, які залишили монастир, неможливий. Питання про причастя Святих Таїн осіб, які залишили монастир та чернецтво, може бути вирішено на розсуд єпархіального архієрея. У випадку смерті осіб, які залишили монастир та чернецтво питання про можливість їхнього відспівування вирішує єпархіальний архиєрей.
У випадку покаяння, особи, які залишили монастир та чернецтво, можуть бути прийняті в монастир в порядку, передбаченому для осіб, виключених з монастиря за рішенням Священноначалія. Тих, хто повернувся до монастиря після принесення покаяння, називають за їхнім чернечим ім’ям. Після успішного проходження випробувального терміну їм повертається право носіння чернечого одягу.
У випадку смерті будь-якого насельника монастиря, все його майно за описом, який складається Скарбником, Економом та Благочинним, передається на склад та стає спільним монастирським майном. У виняткових випадках, з благословення Намісника, помираючий насельник монастиря може й іншим чином розпорядитися своїми особистими речами, склавши для цього особливий заповіт.
19. Взаємостосунки монастиря та зовнішнього світу.
а) Служіння монастиря світу.
З давніх часів монастирі служили духовними центрами та оплотом віри для православного народу. Особливе служіння чернецтва по відношенню до людства – це молитва за увесь світ.
Досвідчені ченці, з благословення Намісника, можуть ставати духовними наставниками для мирян, які відвідують монастир. Священноначаліє монастиря повинно, по мірі можливості, створювати умови для безперешкодного окормлення мирян. Разом з тим, це служіння не повинно руйнувати внутрішній устрій та благочиння обителі.
По мірі своїх сил та можливостей, монастир може брати участь та надавати сприяння іншим церковним закладам в місіонерській та духовно-просвітницькій діяльності.
б) Тривале служіння ченців за стінами монастиря.
У деяких випадках благословляється тривале служіння ченців за стінами монастиря (в духовних школах, в синодальних та єпархіальних закладах, в місіях, в закордонних закладах, в архиєрейських домах). Разом з тим необхідно зазначити, що для ченця є некорисним постійно нести своє служіння в світі.
Вірність ідеалам чернецтва, суворе дотримання канонів, неухильне виконання рішень церковної влади та тверде слідування традиціям є умовою збереження ченцями непошкодженого православного віровчення та істинно-євангельського способу життя, який приводить до нерозривної єдності з Богом і Спасителем, Господом нашим Ісусом Христом. Амінь.
